Дво- та трирядні ксилофони в музично-інструментальній культурі Європи ХІХ – першої половини ХХ століття

Анотація

Мета дослідження – проаналізувати конструктивні особливості європейських ксилофонів з дво- та трирядним розташуванням пластин, установити строї, діапазон, різні системи упорядкування звукоряду та використання в народному й професійному виконавстві ХІХ – першої половини ХХ ст. Методологія дослідження ґрунтується на комплексі конкретно- та загальнонаукових методів: інструментознавчого – для аналізу конструкції інструментів; порівняльно-типологічного – для дослідження різновидів ксилофонів; етномузикознавчого – для дослідження застосування в народній музичній практиці; аналітичного – під час опрацювання наукової літератури, архівних та іконографічних джерел. Наукову новизну дослідження становить уведення до наукового обігу маловідомих широкому загалу матеріалів, що стосуються функціонування дво- і трирядних ксилофонів у європейській народній та професійній музичній культурі ХІХ – першої половини ХХ ст. Висновки. Від доби Середньовіччя до кінця XVIII ст. у народному та професійному виконавстві використовували однорядні ксилофони, що мали обмежений діапазон. На початку ХІХ ст. розпочався процес поєднання двох однорядних ксилофонів у єдину систему з метою збільшення обсягу діапазону й подолання тональних обмежень. Перші дворядні ксилофони з’явилися в Австрії (Тіроль) та Німеччині, звідки вони поширилися країнами Центральної та Західної Європи. Від середини ХІХ ст. у Німеччині та Швейцарії виникли дві нові системи розташування двох рядів пластин – «у зуб» та за принципом фортепіанної клавіатури. Від другої половини ХІХ ст. паралельно з дворядною виникає трирядна система розташування пластин ксилофона. У народній і професійній практиці трирядні ксилофони використовували переважно в Німеччині, Угорщині та Румунії. У Німеччині трирядна система не зазнала такого поширення, як дворядна, а в традиційному інструментарії Угорщини вона була основною та мала давні традиції виконавства на цьому різновиді ксилофона.