Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Музичне мистецтво

Невідомий рукопис «Підручника гри на бандурі» періоду DP

Віолетта Дутчак — 2024-05-17

Мета дослідження – ввести до наукового обігу рукопис «Підручника гри на бандурі» невідомого автора (Ауґсбург, Німеччина, 1951) у контексті динаміки забезпечення навчально-методичними виданнями бандурного мистецтва українського зарубіжжя. Методологія дослідження заснована на засадах історичного, культурологічного, текстологічного, аксіологічного підходів. Використано такі методи, як історико- типологічний, аналіз і синтез, метод музичної текстології, музикознавчого аналізу, що дало змогу виявити не лише тенденції еволюції навчально-методичних підходів у викладанні гри на бандурі, але й персонологічні аспекти їх формування. Окремої уваги надано потребі систематизації не тільки методик у друкованих виданнях підручників та самовчителів гри на бандурі, а й рукописних раритетів, що досі залишаються в державних і приватних архівах, потребують належного наукового та методичного осмислення. Наукову новизну дослідження визначає введення до обігу аналізу рукописного «Підручника гри на бандурі» невідомого автора (Ауґсбург, Німеччина, 1951 р.), створеного в так званий таборовий період у Німеччині¹, де перебували переміщені особи (DP – Displaced Persons). Нотний рукопис є складником документальних матеріалів Архіву Українського вільного університету (Мюнхен, Німеччина). Висновки. У дослідженні здійснено аналіз матеріалів підручника з методичних та аплікатурних позицій, послідовності опанування інструмента, формування бандурного репертуару, його порівняння з аналогічними зразками в українському музичному мистецтві, а також визначено цінність підручника з позиції популяризації українського національного музичного інструмента в умовах еміграції, поширення виконавських традицій бандурного мистецтва.

Емігрантські пісні українців в об’єктиві наукових досліджень Роберта Климаша (Канада)

Наталія Федорняк — 2024-05-17

Мета дослідження – проаналізувати жанрово-тематичний, музичний складник та особливості трансформації емігрантських пісень зі збірок народнопісенного фольклору «Вступ до українсько-канадського іммігрантського фольклорного циклу» і «Українські народні пісні з прерій» Р. Климаша (Канада). Методологія дослідження ґрунтується на принципах об’єктивності, системності й історизму, якому відповідає історико-культурологічний підхід. Застосовано музикознавчий, текстологічний, стилістичний, контекстуальний аналіз, що розкриває музичні, літературні, історико-культурні виміри еволюції емігрантських пісень, а також дає змогу виявити трансформацію емігрантських пісень у нових соціокультурних умовах. Наукова новизна дослідження полягає у введенні до наукового обігу збірок нотовидань народнопісенних матеріалів канадсько-українського фольклориста Р. Климаша, які містять зразки емігрантських пісень українців Канади як автентичного музичного фольклору українських переселенців у контексті вивчення трансформації музичної фольклорної традиції українців діаспори Північної Америки. Висновки. Емігрантські пісні, що зібрав та опублікував Р. Климаш, створені в середовищі заокеанських емігрантів, – частина культурної спадщини української діаспори Північної Америки, яку становлять епічні розповіді, пісенна лірика й танцювальні гумористично-сатиричні пісні. Народнопісенні матеріали виразно засвідчують актуальну тематику, мелодико- ритмічні та ладові аспекти музичного складника, контексти виконання. Музичний та поетичний стиль пісень увиразнює особливості музики західного регіону України з відповідними мовними діалектами. Зразки емігрантської народної творчості відображають діахронний розвиток пісенної культури українців діаспори від створення емігрантських пісень як автентичних зразків фольклору переселенців з поступовою видозміною до повної асиміляції в іншому культурному середовищі, що виражено в зміні змісту творів, у використанні макаронічних елементів у текстах, пізніше – мелодичних запозичень.

Композитор Едуард Брилін: універсальний характер творчої діяльності

Олена Якимчук — 2024-05-17

Мета дослідження – розглянути творчий шлях Едуарда Бриліна, акцентуючи на тих чинниках, які стали фундаментом у формуванні його професіоналізму й забезпечили універсальний характер творчої діяльності. Методологія дослідження заснована на біографічному методі, а також моделі універсальної творчої особистості в аспекті діяльнісного універсалізму (за О. Комендою). Наукова новизна дослідження полягає у вивченні життєвого хроносу композитора Едуарда Бриліна як музиканта універсального типу, а саме універсала-композитора. Висновки. Підґрунтя, на якому формувалась універсальна творча постать Е. Бриліна, закладене на початковому етапі його життєвого шляху. Музичне середовище родини, закорінене в національні традиції, сформувало музично- естетичні вподобання Едуарда. Наполеглива праця, підтримка й сприяння батьків, професіоналізм учителів-наставників, власні мрії забезпечили стрімке зростання в піаністичній сфері. Виконавська майстерність надала змогу музиканту презентувати власну творчість, бути концертним виконавцем. Ґрунтовна піаністична підготовка дала змогу створити методичні й високохудожні зразки фортепіанного педагогічного репертуару для дітей та юнацтва, а також випробувати себе в жанрі фортепіанного концерту. У композиції Е. Брилін продовжив традиції своїх наставників, обравши стійку опору на народнопісенні джерела, які через А. Штогаренка апелюють до творчості М. Лисенка. Інтелігентність, природна інтровертність зумовили тяжіння до камерних жанрів, у яких повною мірою розкрилися ліричні грані особистості композитора. 2000 роки визначаємо як акмеологічний період творчості музиканта, адже цей час був плідним у здійсненні різних видів музичної діяльності, що підкреслює універсальний характер творчої діяльності митця. Вірність власним музично-естетичним ідеалам стала відправним пунктом у реалізації творчого потенціалу Едуарда Бриліна як універсала-композитора.

Амплуа тенора в музичному театрі Джакомо Пуччіні (інтерпретаторські моделі образу Рудольфа в опері «Богема»)

Ярослав Комарніцький — 2024-05-17

Мета дослідження – виявити визначальні аспекти художньо-образної виконавської інтерпретації партії Рудольфа в опері «Богема» Дж. Пуччіні – ліричного героя, утіленого в теноровому темброобразі. Методологія дослідження спирається на такі методи: аналітичний (опрацювання мистецтвознавчої та музикознавчої літератури з означеної проблематики); метод виконавського аналізу (аналіз партії Рудольфа в контексті виявлення жанрово-стильових особливостей, характерних музично-виражальних засобів, місця в драматургії спектаклю); компаративний (порівняння трактувань партії Рудольфа у виконанні видатних співаків для визначення спільних і відмінних рис «прочитання» образу), емпіричний метод (охоплює власний досвід репетиційно-сценічної виконавської інтерпретації); метод узагальнення (для обґрунтування висновків дослідження). Наукова новизна публікації полягає у запропонованому ракурсі дослідження: увагу акцентовано на образі, утіленому в певному вокальному тембрі, презентовано аналіз панорами виконавських інтерпретацій тенорової партії, знакової у творчому спадку Дж. Пуччіні. Висновки. Дж. Пуччіні вдалося створити театральну реальність, де «індивідуальне» переважає над «типовим» і «характерним». Принципи розкриття внутрішнього світу героя, його взаємодію з іншими персонажами та навколишньою дійсністю композитор ретельно продумав. Особливе місце в «музичному театрі» Дж. Пуччіні посідає амплуа тенора, що реалізує важливе для митця «ліричне начало» в чоловічому образі (закохані юнаки, творчі натури – люди, схильні до емоційних, спонтанних учинків). Аналіз інтерпретацій знакової для композитора партії Рудольфа у виконанні видатних співаків дає змогу виявити цінність виконавської інтерпретації, що ґрунтується на глибокому розумінні авторської стилістики та доводить важливість появи синкретичного співака-актора, який глибоко розуміє драматургію спектаклю та місце своєї партії в загальній концепції оперного твору.

Інтерпретація твору «Павана» Габріеля Форе: композиторський та виконавський аспекти

Вікторія Сологуб — 2024-05-17

Сучасні інтерпретації твору «Павана» Габріеля Форе демонструють художній потенціал твору. Різноманітність виконавських версій (від великих оркестрово- хорових до камерних ансамблів) свідчить про широкі можливості композиції. У композиторській та виконавській версії Б. Макферріна проявляється тяжіння до збереження авторського тексту, незважаючи на виконання основної мелодії голосом. У версії для гітари та струнного квартету, яку аранжував Томас Кенігс і виконав квінтет Accord, демонструється виконавська інтерпретація з композиторською переробкою твору. Мета дослідження – розкрити виражальні можливості твору «Павана» Габріеля Форе й охарактеризувати специфіку її інтерпретації. Методологія дослідження. У статті застосовано такі методи: теоретичний – під час аналізу досліджень вітчизняних та закордонних авторів і наявних інформаційних джерел; метод синтезу – для встановлення зв’язків елементів, виокремлених під час аналізу, з метою встановлення цілісної концепції та узагальнення отриманої інформації. Наукова новизна дослідження. Уперше у вітчизняній науковій думці розглянуто особливості виконавської та композиторської інтерпретації твору Г. Форе «Павана», виокремлено його виражальні засоби й художній потенціал твору. Висновки. Наразі є багато сучасних інтерпретацій твору «Павана» Г. Форе. Ці виконавські версії адаптовані для різних виконавських складів. Модифікації, які відбуваються з композицією, ілюструють надзвичайний художній потенціал твору. Незважаючи на зміни виконавського складу, темпу і фактури, твір не втрачає актуальності та популярності в умовах сьогодення. Компоненти, які найчастіше зазнають змін, – це темп, аранжування та фактурні й структурні видозміни.

Специфіка виконавської інтерпретації літургійної творчості Артемія Веделя на прикладі мистецької презентації Літургії Св. Іоанна Золотоустого (C-dur)

Ігор Тилик — 2024-05-17

Мета дослідження – висвітлити особливості художньої інтерпретації літургічної творчості А. Веделя на прикладі мистецької презентації Літургії Св. Іоанна Золотоустого (C-dur). Методологія дослідження ґрунтується на універсальних методах наукового пізнання: індукції, дедукції, синтезу, структурного та компаративного аналізу, культурологічної реконструкції, принципах об’єктивності й історизму. Наукова новизна дослідження полягає у формуванні чіткого уявлення щодо художньо-інтерпретаційних підходів до виконавської презентації літургічної творчості А. Веделя та специфіки застосування літургійних творів композитора в сучасній богослужбовій і концертній практиці. У статті вперше запропоновано оригінальну художню концепцію концертно-виконавської інтерпретації Літургії Артемія Веделя (C-dur). Висновки. У процесі дослідження виявлено, що сакрально- музична літургійна образність була для А. Веделя джерелом відображення його особистих релігійних настроїв і водночас засобом вияву індивідуального ставлення до реальних подій життя, актуалізованих через використання різних композиційних вокально-хорових засобів. У публікації доведено такі положення: літургійна творчість А. Веделя ґрунтується на традиційних принципах православно-богослужбової практики і є органічним складником церковно-музичної спадщини композитора; інтерпретаційно-виконавський алгоритм хормейстерської роботи над літургійними творами А. Веделя, і зокрема літургією С-dur, має бути спрямований на виявлення у творчому задумі митця смислових підтекстів та семантичних асоціацій, які характеризують психологічну індивідуальність композитора й прояснюють закладений у партитурі релігійно-філософський зміст.

Про структурно-семантичні особливості пісень нанай історичної області Агбаба

Айсель Азізова — 2024-05-17

Мета дослідження – вивчити архаїчні особливості музичної мови нанай, яка є одним з жанрів автентичного музичного фольклору історичної області Агбаба. Агбаба – одна з етнокультурних зон Азербайджану, що вирізняються своєю різноманітною жанровою системою музичного фольклору. Зазначимо, що район Агбаба нині входить до складу Республіки Вірменії і з 1930 року має назву Амасья. Історично цей регіон був заселений стародавніми тюркськими племенами, які відіграли величезну роль в етногенезі Азербайджану, і до кінця ХХ століття славився своїми культурно-етнографічними традиціями. Методологія дослідження. У статті проаналізовано із семіотичного погляду зразки одного з жанрів автентичного фольклору регіону – нанай. На думку автора, застосування семіотичних методів аналізу може сприяти виявленню архетипних закономірностей зразків жанру нанай. На основі аналізу ладо-інтонаційних і метро-ритмічних особливостей музичної мови визначено загальнотипологічну модель досліджуваного жанру. Наукова новизна дослідження. У цій статті вперше в етномузикознавстві проведено семантичний аналіз зразків жанру нанай, що був невід’ємною частиною обрядової культури давніх азербайджанців. Висновки. На підставі зібраного музично- етнографічного матеріалу та проведеного аналізу дійшли висновку, що особливості музичної мови нанай відігравали велику роль у семантичному змісті різних обрядів, які вирізняються своєю синкретичною природою. Характерно, що ознаки синкретизму проявляються і в особливостях музичної мови зразків нанай, що збереглися до наших днів. Наприклад, деякі кінетичні за своєю природою музичні знаки свідчать про прикладну функцію зразків нанай. Отже, усі наведені факти вказують на архетипічні ознаки художньої організації зразків жанру нанай. Саме цей факт красномовно свідчить про те, що жанр нанай представляє значний інтерес з погляду сучасного етномузикознавства.

Імагофонія як постмодерний концепт

Андрій Бондаренко — 2024-05-17

Мета дослідження – обґрунтувати концепт імагофонії в межах постмодерного сприйняття імагологічних аспектів музичної творчості. Методологія дослідження спирається на пошуково-аналітичний, семантичний і музикознавчі методи інтонаційного, ладо-гармонічного, інструментознавчого аналізу. Наукову новизну дослідження становить упровадження в науковий дискурс терміна «імагофонія» та його визначення. Висновки. У статті досліджено застосування терміна «імагологія» та похідних термінів («імагеми», «імаготеми», «імаготипи» тощо) від літературознавчого дискурсу до мультидисциплінарного, показано трансформації семантики терміна «імагологія» від референції на образ «Іншого» як приналежного до іншої (щодо автора) національної культури, до гнучкої, що адаптується до інтенцій автора дослідження. Проаналізовано коло музичних творів, що отримали імагологічне висвітлення в науковому дискурсі, та застосовано щодо них термінологічний апарат. На підставі здійсненого аналізу запропоновано впровадити термін «імагофонія» на позначення звукових образів, що репрезентують усталені уявлення в музичній культурі одного народу про музичну культуру іншого народу. Намічено етапи історичної еволюції імагофонії: протоімагофонія (окремі твори Г. Ф. Генделя), рання імагофонія («Турецьке рондо» В. А. Моцарта, цикли пісень європейських народів Л. ван Бетховена), класична імагофонія (опери Дж. Пуччіні «Турандот», «Чіо-Чіо-Сан» та деякі інші романтичної та постромантичної епохи), постімагофонія (твори кінця XX – початку XXI століття неофольклорного напряму), подолання імагофонії (фолькрок на зрілому етапі розвитку). Показано особливості імагофонічного композиторського підходу в умовах взаємодії етнофонізмів і сучасних інструментальних технік. Намічено перспективи подальшого розгалуження та семантичного розширення імагологічного термінологічного апарату.