Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Музичне мистецтво

Творчість кобзаря Остапа Вересая: від фольклорних записів Миколи Лисенка до сучасної репрезентації та інтерпретації

2025-05-29T15:20:54+03:00

Мета дослідження – комплексне дослідження еволюції феномену творчості українського кобзаря Остапа Вересая у його первинному побутуванні й публічному представленні у ХІХ ст. та наступній історії інспірації виконавства представників кобзарства й академічного бандурного мистецтва в Україні та середовищі української діаспори ХХ – початку ХХІ ст. Методологія дослідження. Для розв’язання поставленої мети застосовано методологічні принципи історичного, культурологічного, текстологічного, аксіологічного, термінологічного аналізу, а також відповідні методи наукового дослідження. Здійснено теоретичний аналіз наукових джерел, нотних зразків репертуару О. Вересая, аудіозаписів сучасної реконструкції його творчості в доробку сучасних кобзарів і бандуристів. Зокрема, застосовано методи синтезу, узагальнення, порівняння нотного зафіксованого кобзарського репертуару О. Вересая та пріоритетних жанрів і тематики творів сучасного бандурного мистецтва. Серед емпіричних методів використано спостереження за виконавською діяльністю сучасних кобзарів і бандуристів України та зарубіжжя. Наукову новизну дослідження визначає узагальнення трансляції традицій творчості О. Вересая в сучасному культурно-мистецькому просторі України та української діаспори. Висновки. У процесі дослідження виявлено розширення зацікавленості до творчості О. Вересая в сучасній музичній культурі на науковому (перевидання й осмислення репертуару кобзаря), методичному (узагальнення прийомів гри на діатонічній кобзі-бандурі), виконавському (реконструйований репертуар представників сучасного кобзарства й академічного бандурного мистецтва), аудіозвуковому (сучасні інтерпретації творчої спадщини кобзаря) рівнях. Творчість О. Вересая залишається потужним джерелом натхнення не тільки для сучасного вокально-інструментального відтворення, а й для інструментальних імпровізацій, ладового експериментування, кобзарських новотворів.

Інтерпретація фортепіанних сонатин Азера Дадашева

2025-05-29T15:30:09+03:00

Мета дослідження – вивчення різних аспектів інтерпретації сонатин сучасного азербайджанського композитора Азера Дадашева. Автор пов’язує проблему інтерпретації цих творів з характерними особливостями композиторського стилю, вивчення якого допомагає піаністу розкрити музично-образний зміст творів, створити єдину концепцію виконавської драматургії. Методологія дослідження. У статті використано такі методи дослідження, як порівняння, аналіз, синтез, узагальнення. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше проведено інтерпретаторський аналіз різних варіантів виконання трьох сонатин А. Дадашева. Три фортепіанні сонатини А. Дадашева можна зарахувати до безсумнівних досягнень художньої палітри відомого азербайджанського композитора. Різноманіття та багатство засобів музичної виразності, які використовує композитор у сонатинах, є для піаністів джерелом їхнього індивідуального пізнання і відтворення в повній відповідності свідомого й емоційного. Висновки. Для кожного виконавця в разі точного дотримання авторських вказівок у нотному тексті є безліч варіантів створення власної інтерпретації, тому необхідно розвивати музичну уяву, мислення, інтуїцію та художній смак піаніста.

Особливості авторського стилю Валентини Мартинюк у поліфонічних творах для бандури

2025-05-29T15:37:36+03:00

Мета дослідження – виявити особливості авторського письма та специфіку інтерпретації музичних творів Валентини Мартинюк, написаних для бандури, на прикладі поліфонічного диптиху на теми відомих авторських пісень «Пісня про рушник» П. Майбороди і «Чорнобривці» В. Верменича. Методологія дослідження охоплює музикознавчий аналіз поліфонічного диптиху на теми відомих авторських пісень (для детального вивчення музичних характеристик, засобів формотворення творів В. Мартинюк), структурно-функціональний метод (для структурування науково- дослідницького матеріалу, його опрацювання та створення висновків), компаративний аналіз (для виявлення характерних рис авторського письма композиторки шляхом зіставлення її творів із сучасним репертуаром для бандури), системного аналізу та синтезу (для дослідження особливостей музичної мови В. Мартинюк), виконавський аналіз (для розкриття образно-тематичного матеріалу та особливостей інтерпретації). Наукова новизна полягає у вивченні музикознавчих і виконавських аспектів інтерпретації оригінальних сучасних поліфонічних творів для бандури через призму творчості Валентини Мартинюк (на прикладі поліфонічного диптиху на теми відомих авторських пісень («Пісня про рушник» П. Майбороди (сл. А. Малишка) і «Чорнобривці» В. Верменича (сл. М. Сингаївського), музична редакція Світлани Овчарової). Висновки. Творчість Валентини Мартинюк відіграє важливу роль у розвитку сучасного бандурного мистецтва. Її оригінальні музичні твори поповнюють та урізноманітнюють як навчальний, так і концертний репертуар бандуристів. Інтерпретація творів композиторки значно розширює та збагачує потенціал українського національного інструмента, розкриваючи його темброво-колористичні та технічні можливості, що заслуговує на увагу фахівців і потребує подальшого аналізу та вивчення.

Феномен креативної команди в музичному мистецтві

2025-05-29T14:49:27+03:00

Стаття присвячена кардинальним змінам у виробництві знань і запровадженні інновацій. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю долання розриву між теорією та практикою командної роботи в музичному мистецтві. Мета дослідження – висвітлити результати вивчення інформативності форматних ознак команд у сучасній опері. Методологія дослідження. Емпіричною базою дослідження є твори, визнані переможцями Music Theatre NOW з 2008 по 2023 рр. Генеральна сукупність дослідження – уся множина команд, які їх створили (N = 74). Після збору й аналізу даних використано рейтингову кореляцію Спірмена, щоби перевірити, які форматні ознаки команд корелюють між собою. Наукова новизна. Започатковано емпіричне вивчення команд у музичному театрі. Уперше описано їх форматні ознаки та статистично доведено їхню інформативність. Висновки. Виявлено, що часова лінія та розмір команди сильно пов’язані як між собою, так і з контингентом та структурою. Найбільш сильний позитивний зв’язок між часовою лінією і розміром (r = 0.623, p < 0.01), часовою лінією і структурою (r = 0.577, p < 0.01). Найменш пов’язані між собою контингент і структура команди, їхній зв’язок слабий (r = 0.212, p < 0.05). Виявлені зв’язки розглянуто як емпіричне підґрунтя для подальшої класифікації команд на підставі зовнішніх і внутрішніх параметрів їх впорядкованості. Наведена розвідка – це перший крок пошуку відповіді на питання про те, чим є команда в музичному театрі: непроблематичним і вчасним відгуком фахівців на вимогу Music Theatre NOW чи демонстративним випробуванням на собі переваг та недоліків творчої колаборації.

Український симфонізм у системі марксистсько-ленінської ідеології: критичний огляд

2025-05-29T15:12:07+03:00

Мета дослідження – здійснити критичний огляд особливостей розвитку українського симфонізму 30–80-х років ХХ століття в контексті тиску марксистсько- ленінських ідеологічних настанов. Методологія дослідження. У статті застосовано міждисциплінарний підхід, що охоплює історико-культурний, компаративний, культурологічно-музикознавчий і соціологічний методи. Історико-культурний метод застосовано в аналізі соціально-політичного контексту Радянського Союзу в період 1930–1980-х років. Компаративний метод забезпечив здійснення порівняння тенденцій розвитку українського симфонізму в різні періоди радянської історії. Культурологічно-музикознавчий аналіз застосовано в дослідженні жанрових та стильових особливостей симфонізму в межах соціалістичного реалізму. Соціологічний метод – в аналізі ролі симфонізму у формуванні суспільної свідомості. Наукова новизна дослідження. Уперше досліджено вплив марксистсько-ленінської ідеології на симфонізм 30–80-х років ХХ століття, що дає змогу розкрити механізми впливу офіційної доктрини на музичну культуру означеного періоду. Висновки. У дослідженні систематизовано методи ідеологічного контролю та їхній безпосередній негативний вплив на жанрово-стильові особливості симфонічної музики, зокрема через діяльність державних інституцій (Спілка композиторів СРСР, цензурні комітети тощо). У роботі констатовано нову інтерпретацію соціалістичного реалізму не лише як художньої доктрини, але і як тоталітарного інструменту формування суспільної свідомості через симфонізм. Дослідження сприяє глибшому розумінню взаємозв’язку між ідеологією та мистецтвом, що може бути корисним для аналізу сучасних культурних процесів і державного регулювання мистецької діяльності, як інструменту захисту незалежної України в межах нових викликів сьогодення та ідеологічного тиску з боку держави-агресора.

Розквіт українсько-польського музичного мистецтва в XVI ст.

2025-05-29T12:45:36+03:00

Мета дослідження – визначити основні чинники розквіту українсько-польського мистецтва наприкінці XV–XVI ст. та проаналізувати творчу діяльність співаків, музикантів і теоретиків цього періоду. Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні історичного, джерелознавчого та мистецтвознавчого методів, які дали змогу визначити чинники й проаналізувати процес розквіту українсько-польського музичного мистецтва. Для окреслення часових характеристик досліджуваного матеріалу використано хронологічний метод. Актуальність публікації пов’язана з безупинним інтересом до процесу активної співпраці українських та польських музикантів і композиторів наприкінці XV–XVI ст. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що визначено основні чинники розквіту українсько-польського мистецтва в означений період. Висновки. Основні чинники розквіту українсько-польського мистецтва: історико- політична ситуація; багато українців здобували музичну освіту в польських закладах; під тиском контрреформації польські співаки, композитори і теоретики знаходили притулок у маєтках українських магнатів, де співпрацювали з українцями в спільних хорових та інструментальних колективах.

Контрабасова методика Людвіга Штрайхера: до перспектив розвитку контрабасового мистецтва в Україні

2025-05-29T12:13:22+03:00

Мета дослідження – розглянути можливий вплив методичних підходів Людвіга Штрайхера на розвиток контрабасового мистецтва в Україні, а також проаналізувати перспективи розвитку цього напряму в умовах сучасної музичної освіти. У статті досліджено роль Л. Штрайхера як одного з видатних педагогів і виконавців, чий підхід до навчання гри на контрабасі став основою для формування контрабасової школи в Австрії. Основний акцент зроблено на методичні особливості навчання гри на контрабасі, на особливості інтерпретації музичних творів та принципи педагогічної роботи, які можуть бути адаптовані до сучасних умов української музичної освіти. Методологія дослідження. У статті використано історико-культурологічний підхід, порівняльний метод, а також аналіз педагогічних та виконавських принципів Л. Штрайхера в контексті української музичної традиції. Наукову новизну дослідження становить уперше систематизований аналіз методичних підходів Л. Штрайхера, здійснений у контексті перспектив розвитку контрабасового мистецтва в Україні. Висновки. Методичні підходи Л. Штрайхера мають значний потенціал для розвитку контрабасової школи в Україні. Їх упровадження в українську контрабасову практику дасть змогу зберегти і збагатити національні музичні традиції, одночасно інтегруючи сучасні світові виконавські практики й техніки в українське контрабасове мистецтво.

Художньо-інтерпретаційні та репертуарні параметри сучасної хорової практики: алгоритм застосування

2025-05-29T12:31:50+03:00

Мета дослідження полягає у висвітленні художньо-інтерпретаційних і репертуарних параметрів сучасного вітчизняного камерно-хорового виконавства, пов’язаних з реалізацією масштабних мистецьких проєктів, об’єднаних єдиною наскрізною драматургічною концепцією. Аналітичний фокус дослідження зосереджено на поліаспектному аналізі мистецького проєкту «Відлуння епох: від монодії до модернізму» Київського камерного хору «United» (художній керівник та диригент В. Лисенко), окресленого в проєкції на актуальні проблеми вітчизняної хорової концертно- сценічної практики. Методологія дослідження ґрунтується на принципах об’єктивності, історизму, застосуванні універсальних наукових методів: індуктивно-дедуктивного, джерелознавчого, компаративного, методу культурологічної реконструкції. Наукова новизна представлена аналітичними спостереженнями авторів дослідження, які розкривають унікальний досвід практичної реалізації аналізованого мистецького проєкту. Висновки. Результати дослідження засвідчують, що реалізація масштабних мистецьких проєктів, об’єднаних єдиною наскрізною драматургічною концепцією (у проєкції на специфіку сучасного вітчизняного камерно-хорового виконавства), вимагає від диригента і виконавців не лише належного володіння фаховими навичками, але й чіткого усвідомлення взаємопов’язаності мистецьких і психологічних факторів, які впливають на якість кінцевого результату, прогнозуючи ступінь його художньої та професійної довершеності.

Модальна і тональна гармонія в камерній творчості Бориса Лятошинського

2025-05-29T11:18:25+03:00

Мета дослідження – виявити особливості використання тональної та модальної гармонії у творчості Бориса Лятошинського, обґрунтувати спільність і відмінність зазначених підходів. Методологія дослідження. Застосовано такі методи дослідження: емпіричні, зокрема вивчення нотного тексту музичних творів Б. Лятошинського; спеціальні теоретичні – для здійснення гармонічного та формотворчого аналізу окремих творів; загальнонаукові теоретичні (дедукції та індукції), що дають змогу спроєктувати загальні положення теорії модальності на творчість Б. Лятошинського і навпаки, тобто вивести віднайдені особливості гармонії до рівня засад композиторського стилю. Наукова новизна. Уперше досліджено твори композитора з погляду модальної гармонії та вперше представлено аналіз низки творів. Висновки. У процесі аналізу камерних творів Б. Лятошинського знайдено зразки як тональної, так і модальної гармонії. Аналіз тональних творів Б. Лятошинського дав змогу виявити розвиток пізньоромантичних традицій, використання розширеної тональної системи із широким застосуванням політерцієвих акордів та продовжених ланцюгів модуляцій без закріплення в основній тональності. У модальній гармонії у творах Б. Лятошинського виявлено опору на штучні звукоряди переважно тритоно-секундової та політерцієвої будови, які впродовж розгортання твору зазнають модифікацій і взаємодіють з тональними структурами. Проведений аналіз дав змогу виявити гармонічні структури, що постають унаслідок вертикальної трансформації властивих українському фольклору мелодичних зворотів, які спираються на інтервал малої сексти. Це дає підстави говорити про глибокі національні коріння творчості композитора.

Становлення термінології сучасного бандурознавства

2025-05-29T11:46:12+03:00

Мета дослідження – проаналізувати специфіку термінопонять «академічний» і «академізований» у сучасному бандурознавстві. Аналіз зосереджується на тому, як процес академізації впливає на зміст і функції бандурного мистецтва, а також на з’ясуванні особливостей, за якими розрізняють автентичність народного інструмента та його сучасну модифікацію. Методологія дослідження. Застосовано комплексний підхід, який об’єднує музикознавчий та органологічний аналіз для виявлення процесу академізації бандурного жанру; лінгвістичний та термінознавчий аналіз – для уточнення термінологічних дефініцій; історичний та компаративістський підходи – для аналізу процесів інтеграції народного мистецтва в академічну культуру. Такий підхід дає змогу не тільки виявити наявні термінологічні протиріччя сучасного наукового дискурсу, а й осмислити глибинні мистецькі та соціокультурні процеси, які сприяють або, навпаки, перешкоджають гармонійному синтезу традиційного й академічного в сучасному бандурному мистецтві. Наукова новизна. У статті запропоновано аналіз термінопонять «академічний» та «академізований» у бандурному мистецтві, що в сучасній науковій літературі синонімізовані, а також уточнено інші термінопоняття бандурного жанру. Висновки. Ця стаття є однією з низки праць, що сприяє подоланню термінологічної плутанини в царині бандурознавства, зокрема диференціює наявну синонімію в сучасному науковому дискурсі термінів «академічний» і «академізований» стосовно бандурного мистецтва. «Академічність» характеризується усталеними канонами високої музичної культури, тоді як «академізація» відображає процесуальні аспекти модернізації народного мистецтва. Соціокультурний контекст відіграє вирішальну роль у трансформації бандурного мистецтва; сучасна бандура є автохтонною, проте втратила свою автентичність, набувши деяких академічних ознак, тобто модифікована в академізовану бандуру.