Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Музичне мистецтво

Кобзарство радянської України у персоналіях

2024-12-04T14:33:24+02:00

Мета дослідження – розкрити методи й засоби популяризації кобзарсько- бандурного мистецтва в умовах жорстокої цензури радянської дійсності, виховання професійних музикантів і патріотів своєї землі у протистоянні комуністичній ідеології на прикладі життя і творчості видатного діяча української культури Грицая Анатолія Юхимовича (1 січня 1931 р., с. Жовтневе Коропського р-ну Чернігівської обл. – 12 вересня 2003 р., м. Рівне). Методологія дослідження базується на застосуванні низки методів, зокрема системно-аналітичного, а також методів історичного, біографічного аналізу й узагальнення. Наукова новизна дослідження ґрунтується на конкретизації окремих положень та фактів життя і творчості А. Грицая. Висновки. У дослідженні здійснено аналіз спогадів учнів, колег і друзів А. Грицая, його поетичні та композиторські доробки, формування бандурного сольного й ансамблевого репертуару, порівняння з аналогічними зразками інших музичних жанрів, використання кобзарських традицій у виконавській практиці, педагогічні успіхи.

Модернізація фахової підготовки хормейстерів: виклики та можливості в умовах глобальних трансформацій

2024-12-04T13:51:53+02:00

Стаття присвячена дослідженню модернізації фахової підготовки хормейстерів у сучасних умовах глобальних трансформацій. Метою дослідження є теоретичне обґрунтування новітніх підходів до навчання диригентів-хормейстерів, що поєднують традиційні навички з інноваційними методами в умовах цифровізації та соціокультурних змін. Методологія дослідження охоплює теоретичний аналіз музикознавчих праць, порівняльний метод і аналіз педагогічного досвіду. Наукова новизна дослідження полягає у виявленні нових підходів до інтеграції дистанційних технологій та індивідуально- орієнтованих методів навчання у процес підготовки диригентів-хормейстерів. Висновки. У результаті дослідження показано, що ефективна підготовка сучасних хормейстерів вимагає інтеграції індивідуально-орієнтованих освітніх методів і технологій, що сприяють розвитку творчого потенціалу, забезпеченню психологічного комфорту та формуванню інноваційних виконавських практик. Висвітлено актуальність поєднання традиційних академічних принципів з новаторськими підходами до навчання, що враховують сучасні технологічні й педагогічні реалії, особливо в умовах дистанційного навчання та викликів, спричинених пандемією та війною. У висновках також зазначено, що модернізація підготовки хормейстерів є ключовим чинником для збереження та розвитку хорового мистецтва в умовах постійних змін.

Сценічне втілення естрадної пісні: комплекс виразних засобів у сучасних виконавських практиках

2024-12-04T14:01:57+02:00

Мистецтво естрадного співу охоплює не тільки вокальне мистецтво, а й комплекс виразних засобів, серед яких чільне місце належить акторській майстерності виконавця; міра використання додаткових виразних засобів залежить від індивідуальності виконавця, смислової, образної, емоційної та стильової своєрідності пісні. Мета дослідження – описати комплекс виразних засобів, що може використовувати співак у створенні художнього образу та в сценічному втіленні естрадної пісні (вокальне мистецтво, акторська майстерність та образ (сценічний імідж) співака, театралізація та сценографія музичного твору, роль акомпанементу). Методологія дослідження. Застосовано музикознавчий, стилістичний, контекстуальний аналіз; розглянуто комплекс виразних засобів сценічного втілення естрадної пісні в сучасних соціокультурних умовах, що є підґрунтям формування музиканта (естрадного співака) – артиста нового універсального типу. Наукова новизна дослідження полягає у поглибленні розгляду в сучасних сценічних практиках естрадних співаків комплексу виразних засобів, до яких зараховуємо акторську майстерність естрадних виконавців, театралізацію вокально-естрадних творів та інше, що дає змогу визначити тенденцію розвитку сучасної естрадної пісні як синтезу акторського й вокального мистецтва. Висновки. У пісні від імені героя головним виразним засобом акторської майстерності естрадного співака є перетворення, створення характеру персонажа, від імені якого співається пісня. Театралізація естрадної пісні вимагає від виконавця та режисера відчуття міри, розуміння того, що сенс і образ твору розкривається насамперед через спів; одним з найважливіших завдань режисера є допомога естрадному вокалісту в знаходженні оригінального й органічного образу (іміджу). Безперечно, що живий акомпанемент пісні надає можливість більш широкої театралізації в сенсі спілкування співака з концертмейстером або оркестром. В акторській психотехніці естрадного співака провідні позиції належать внутрішньому баченню, уяві, проникненню в емоційно-смислову побудову матеріалу.

Художньо-виконавські рефлексії естрадного вокаліста як показник авторського стилю

2024-12-04T14:14:16+02:00

Мета дослідження – визначити роль виконавських рефлексій у процесах формування вокальної ідентичності естрадного співака. Методологія дослідження. У статті використано такі методи наукових досліджень, як аналітичний, компаративний, ретроспективний. Наукова новизна дослідження. Наукова новизна дослідження художньо-виконавських рефлексій естрадного вокаліста в контексті показників авторського стилю полягає в унікальному підході до вивчення цієї проблематики та виявлення нових знань. Одним з аспектів наукової новизни є вивчення впливу індивідуальних характеристик вокаліста на його художньо-виконавські рефлексії. Дослідження дає змогу встановити взаємозв’язок між особистістю, досвідом, емоційною сферою та відображенням цих аспектів у художньо-виконавських рефлексіях; допомагає виявити нові підходи до формування авторського стилю вокаліста на основі художньо-виконавських рефлексій. Це може охоплювати вивчення впливу різних музичних жанрів, культурних впливів та особистого досвіду на стилістику співу вокаліста. Отримані результати можна використати для покращення навичок виконавства, розробки тренувальних програм і методів навчання, а також для розвитку особистості вокаліста. У цілому наукова новизна дослідження полягає в глибшому розумінні художньо-виконавських рефлексій вокаліста та їх впливу на формування авторського стилю. Це дає змогу розширити наші знання про вокальне мистецтво та стимулює подальший розвиток у цій галузі. Висновки. Художньо-виконавські рефлексії є результатом творчого процесу та власних музичних трансформацій виконавця. Це показник його професіоналізму, потужності голосу, уміння адаптуватися до різних музичних жанрів і стилів. Виконавець, що усвідомлює рефлексії та вміє їх утілювати у своєму виконанні, може перетворити звичайну пісню в справжній музичний шедевр, власну інтерпретацію якого неможливо повторити. Отже, художньо-виконавські рефлексії естрадного вокаліста мають велике значення для його авторського стилю та почуття оригінальності. Вони впливають на сприйняття аудиторії та визначають успіх виконавця на музичній сцені. Це результат власного розвитку, пошуку і виявлення своєї музичної особистості й унікальності.

Про класичні традиції азербайджанського фортепіанного мистецтва

2024-12-04T14:24:49+02:00

Мета дослідження полягає в характеристиці особливостей класичних традицій в історії азербайджанської фортепіанної культури, а також в узагальненні цих традицій. У пріоритеті дослідження теми статті перебуває розгляд класичних традицій азербайджанської фортепіанної культури як естетичних принципів її функціонування. Методологія дослідження спирається на категоріальне розуміння такого поняття, як класичне. Значущі явища фортепіанного мистецтва Азербайджану розглянуто в контекстному аспекті. Дослідження базується на принципі історизму, якому властива діахронія; поетапно висвітлюється історія азербайджанського фортепіанного мистецтва. Наукова новизна дослідження. У цій статті вперше узагальнюються класичні традиції азербайджанської фортепіанної культури на основі історичного матеріалу. Важливою є вперше зроблена класифікація класичних традицій азербайджанської фортепіанної культури. Висновки. Наприкінці XX – на початку XXI століття проблеми вивчення фортепіанної культури Азербайджану потребували нового осмислення, нових підходів, узагальнень. Творча свідомість, утілена в класичних традиціях азербайджанського фортепіанного мистецтва, у сучасних явищах набуває різноманіття, багатовимірності. Саме тому це дослідження спирається на важливість трактувань класичних традицій. Класика азербайджанської фортепіанної культури слугує зразком для наступних поколінь азербайджанських піаністів. Класична виконавська парадигма ґрунтувалася на таких важливих чинниках, як висока професійна майстерність піаністів і глибоке розуміння музичних творів, їх художнє прочитання, трактування та інтерпретація. Видатні піаністи другої половини XX століття об’єднані спільним ідейно-виконавським і музикознавчим підходом, який умовно можна назвати «міцним фундаментом» азербайджанського фортепіанного мистецтва. Класичні традиції представляють як прикладний, так і професійний підходи, а також філософсько-естетичну концепцію музики. Класичні традиції азербайджанської фортепіанної культури, що заклали видатні діячі, розвивалися як природне поєднання виконавського та педагогічного рівнів. Цілісність і завершеність класичного стилю визначають відмінні риси піанізму.

Система термінопонять в осмисленні сучасної музики

2024-12-04T11:04:18+02:00

Мета дослідження – висвітлити питання, що торкаються історії, закономірностей, функцій і методологічної коректності термінів та систем термінопонять у сучасній музичній науці. Методологія дослідження. Оптимальне вирішення поставлених завдань вимагало залучення низки методів, серед яких основними є системний, джерелознавчий, порівняльний, термінологічний і метод спостереження. Наукова новизна. Подібне дослідження щодо сучасної музики здійснено в українському музикознавстві вперше. Висновки. Система термінопонять для осмислення певного етапу розвитку музичної культури має одне з основоположних значень. В умовах множинності науково-творчих парадигм система наукових термінів і базових понять фокусує увагу науковця на положеннях і дослідницьких операціях основної парадигми. Відсутність системно укладеної групи термінопонять, присвячених осмисленню певних музичних явищ та артефактів, може призвести до розбалансування цілісної системи термінів вищого рівня, а також процесу її виформовування. Подібні прозарубіжні
системи термінів; музика країн Заходу; сучасна музика Китаю; китайсько-європейські
творчі взаємодіїцеси відбуваються в багатьох країнах, де національна терміносистема ще остаточно не сформувалася.

Наративність вокальної балади на прикладі твору Ю. Мейтуса «Розстріляли трьох»

2024-12-04T12:21:57+02:00

Мета дослідження – визначити специфіку наративу у вокальному творі на прикладі жанру вокальної балади. Методологія дослідження ґрунтується на поєднанні семантичного та герменевтичного аналізу, системного, структурно-функціонального й компаративного методів. Наукову новизну дослідження становить здійснення аналізу вокального твору, наративного за своєю природою, з метою виявлення наративних проявів. Висновки. У статті розглянуто основні наратологічні праці та виокремлено елементи наративного тексту. Установлено головні характеристики жанру балади та їх відповідність наративності. Проаналізовано літературну та музичну основу вокальної балади Ю. Мейтуса (слова В. Коротича) «Розстріляли трьох» на предмет наявності наративних ознак на різних рівнях. Зосереджено увагу на взаємодії поетичних та композиторських трактувань основних наративних елементів балади, а також на проявах наративності в суто музичному плані. Виявлено риси наративності на рівні форми та структури вокальної балади, зокрема руйнування вертикальної віршованої організації на користь лінійності оповідного сюжету й асиметричність форми. Установлено факт присутності наратора та формування його особистості автором-поетом та автором- композитором. Зазначено думку оповідача та його вплив на виклад подій і сприйняття їх нарататорами. Підкреслено, що за допомогою поєднання літературних і музичних прийомів створено ефект віддалення та наближення наратора до зображуваних подій. Визначено роль тональностей, що підтримують літературних персонажів, а також вступають у конфлікт в суто музичному плані та створюють у такий спосіб власну сюжетну лінію. Наголошено на тому, що кожен музичний твір має свої унікальні способи розкриття наративу. У зв’язку з чим доведено необхідність подальших досліджень цього питання на матеріалі інших вокальних та інструментальних жанрів.

Музика Івана Небесного до вистав: синтаксичний аспект

2024-12-04T13:26:00+02:00

У статті визначено роль музики Івана Небесного, її взаємодію з іншими складниками вистави. Акцентовано на тематизмі музичного наповнення. Визначено, що музика розкриває характери головних героїв. Композитор використовує лейттембри скрипки, трембіти для характеристики циган, гуцулів; сопілки – для Хойзека. Мета дослідження – визначити роль музичного наповнення вистави в контексті її розвитку, взаємодії з іншими сценічними засобами виразності. Методологію дослідження становить теоретичний, інтерпретологічний, компаративний, комплексний, а також метод узагальнення, що дає змогу розкрити мету статті. Наукова новизна дослідження. Уперше проаналізовано музику Івана Небесного до вистав з репертуару Вінницького академічного українського музично-драматичного театру ім. М. Садовського. Музика є семантично-інтонаційним кодом вистави, її звуковою моделлю. Музичний вступ та завершення виконують до- та посткомунікативну функцію. Висновки. Музика є невід’ємним складником п’єс. Вона містить одну або кілька тем, які зазнають тембральних, фактурних і жанрових змін протягом п’єси. Тема є смисловим та інтонаційним кодом п’єси, її звуковою моделлю та візитною карткою. Характерною рисою композиторського мислення І. Небесного є наявність лейттембрів. Інструментальний тембр відображає почуття персонажів п’єси, передає особливості людської натури, відтворює драматизм становлення головних героїв. У музиці до п’єс І. Небесний виразно передає національний колорит. Композитор обирає гуцульські та циганські гами для позначення етнічних спільнот («У неділю рано- вранці копала вона трави на зілля...»). Авторська тема, стилізована під єврейський фольклор («Хелемські мудреці»), занурює глядачів у семантичне поле єврейського гумору. Наявність музичної прелюдії та постлюдії, побудованих на основній темі, надає цілісності виставі, виконує пре- та посткомунікативну функцію.