Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Музичне мистецтво

Мистецький вплив Г. Хоткевича на кобзарство та бандурництво

Надія Брояко — Mon, 20 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета дослідження – виявити сфери впливу мистецької діяльності Г. Хоткевича на розвиток і трансформацію кобзарства та бандурництва кінця ХІХ – першої третини ХХ століття. Методологія дослідження ґрунтується на принципах об’єктивності й історизму, яким відповідають історико-культурологічний та аксіологічний підходи. Застосовано конкретно-наукові методи: органологічного та музикознавчого аналізу, що дає змогу виявити тенденції в еволюції кобзарської традиції та бандурництва й конкретизувати сфери впливу творчого потенціалу Г. Хоткевича на жанрові видозміни. Наукова новизна дослідження полягає в розширенні уявлень про вплив творчості Г. Хоткевича на трансформацію кобзарської традиції та бандурництва в соціокультурному контексті епохи. Висновки. Творчій натурі Г. Хоткевича притаманна інтелектуальна амбівалентність – «узгодженість неузгоджуваного». У творчості митця присутні внутрішні протиріччя та намагання надати новаторських, не властивих традиції характеристик: побутова сфера – концертна сфера; діатонічність – хроматизація; традиціоналізм – модернізм; імпровізаційність – нотна фіксація; сольне – колективне; етнорегіональні школи народного професіоналізму – інституційність академізованої програми; індивідуальні кобзарсько-бандурницькі строї – академізована бандура з уніфікованим строєм. Відтак діяльність Гната Хоткевича призвела до неузгодженості та суперечливості у визначенні магістрального вектора розвитку кобзарсько-бандурного мистецтва. Зокрема, відбулася низка змін: занепад традиційного кобзарства та бандурництва; упровадження хроматизму, що ускладнило опанування бандурної виконавської техніки; зміна акценту з народної діатонічної на хроматичну академізовану бандуру призвела до занепаду салонного музикування; втрата інтересу слухача до автентичного репертуару. Отже, прагнення до «стабілізації» і «уніфікації» інструмента витіснили одну з основних ознак кобзарства – індивідуальний стиль та оригінальний стрій.

Кінестетичний і візуальний зворотний зв’язок на онлайн-заняттях з вокалу

Жанна Закрасняна — Mon, 20 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета дослідження – проаналізувати можливості та вплив кінестетичного й візуального зворотного зв’язку на якість занять з вокалу онлайн. Методологія дослідження. У статті використано такі методи: експериментальний, ретроспективний і метод спостереження. Наукова новизна дослідження кінестетичного та візуального зворотного зв’язку на заняттях з вокалу онлайн полягає у вивченні ефективності цих двох методів надання зворотного зв’язку в онлайн-середовищі. Таке дослідження може допомогти встановити науково обґрунтовані підходи до використання кінестетичного та візуального зворотного зв’язку на онлайн-заняттях і забезпечити підґрунтя для подальшого розвитку й удосконалення методології вокальної педагогіки. Висновки. Кінестетичний і візуальний зворотний зв’язок дає змогу студентам відчувати своє тіло та голос, що допомагає виявити проблемні моменти й недоліки в техніці. Ураховуючи ці відчуття, студенти можуть працювати над виправленням неправильних рухів, контролювати дихання та поліпшувати техніку виконання. Крім того, кінестетичний і візуальний зворотний зв’язок може слугувати джерелом мотивації та спонукати студентів до самодисципліни. Завдяки усвідомленому виконанню та побаченому прогресу на відео студенти можуть відчути себе мотивованими до постійного вдосконалення техніки та досягнення своїх цілей у вокальному мистецтві. Отже, кінестетичний і візуальний зворотний зв’язок сприяє ефективному навчанню вокалу онлайн, розвитку техніки, свідомості та комунікації між студентом і викладачем, а також спонукає до мотивації та самодисципліни.

Фонетичний метод постановки голосу в контексті викладання освітньої компоненти «Вокально-хорова техніка»

Ярослав Комарніцький — Mon, 20 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета дослідження – охарактеризувати та проаналізувати деякі технології фонетичного методу академічної постановки голосу, виявивши їх ефективність у подоланні вокальних проблем співака-початківця на основі власного досвіду роботи зі здобувачами освіти в межах освітньої компоненти «Вокально-хорова техніка». Методологія дослідження. У статті використано методи аналізу літератури з обраної теми; класифікації базових фонем української мови; диференціації особливостей артикуляційного формування голосних і приголосних; метод дедукції, спрямований на аналіз певного фонетичного поняття та роботу артикуляційного апарату крізь призму вокальної фонації; метод індукції застосовано для аналізу прийомів традиційного застосування тих чи тих вокальних вправ у контексті загальних фонетичних закономірностей; спостереження на основі досвіду роботи зі здобувачами, що мають проблеми з артикуляційним апаратом у процесі співу. Наукова новизна дослідження полягає в аналізі застосування елементів фонетичного методу постановки голосу на основі власного практичного досвіду викладання освітньої компоненти «Вокально-хорова техніка» в контексті формування фахових СК та ПРН. Висновки. У запропонованому дослідженні розглянуто важливі, на наш погляд, аспекти фонетичного методу постановки голосу. У межах викладання освітньої компоненти «Вокально-хорова техніка», що спрямована на вдосконалення індивідуальної вокальної техніки хорового співака та формування навичок практичної взаємодії вокалістів у контексті ансамблевого й хорового співу, педагогу потрібно розробити студентоцентровану, індивідуалізовану систему підготовки здобувачів, що, безумовно, буде охоплювати технічно обґрунтовані прийоми видатних вокальних педагогів, науковців. Здобувачам освіти в процесі опанування цього курсу важливо зрозуміти, як мають працювати артикулятори, відчути можливу наявність м’язових затисків, набути навичок м’язового самоконтролю.

Універсалії китайської культури та їх прояв у церемоніальній музиці

Тетяна Росул — Mon, 20 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета дослідження – визначити коло основних культурних універсалій, що склали підґрунтя китайської цивілізації, виявили її оригінальність та етнічну самобутність, а також простежити їх вплив на давню національну церемоніальну музичну традицію. Методологія дослідження спирається на використання кроскультурного та системного методів, поєднання історичного, джерелознавчого, аксіологічного та музикознавчого підходів. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що обґрунтовано етос музики давньокитайської культури, розкрито виконавські особливості церемоніальних дійств, розширено уявлення про естетичні константи і символіку музикування Піднебесної. Висновки. Унікальність китайської культури полягає у стабільності, внутрішній спадкоємності форм і апробованій сотнями поколінь стилістичній єдності. Такі якості детерміновані ритуалістичною моделлю культури Піднебесної. Неповторна картина світу, обумовлена досвідом адаптації до складних природно-кліматичних умов та уявленнями про організацію Всесвіту, об’єктивували низку культурних універсалій, які стали наріжним каменем китайської цивілізації. До них зараховуємо засадничі елементи п’ятеричної схеми: дао, тянь, лі, жень, ци. Вони у загальній формі фіксують досвід соціалізації індивідів, виражають цінності етносу, функціонують як цілісна система, де кожен елемент тісно пов’язаний з іншим. Хоча жодна з цих універсалій прямо не пов’язана з музикою, усі вони знайшли втілення у музичній практиці Піднебесної. Наділення музики метафізичними властивостями та функціями призвели до формування уявлень про «досконалу музику» як особливу творчу діяльність, здатну благотворно впливати на особистість, соціум, космос. У космологічно трактованій музиці та пов’язаних з нею ритуалах конфуціанці бачили «камертон», що налаштовує управління і виховання народу на космічні ритми. Відтак музичне мистецтво набуло онтологічного статусу, а параметри звукової матерії (висотність, ритміка, тембр, гучність, темп, форма) стали предметом не лише естетики, а й політики та філософії.

Дво- та трирядні ксилофони в музично-інструментальній культурі Європи ХІХ – першої половини ХХ століття

Дмитро Олійник — Mon, 20 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета дослідження – проаналізувати конструктивні особливості європейських ксилофонів з дво- та трирядним розташуванням пластин, установити строї, діапазон, різні системи упорядкування звукоряду та використання в народному й професійному виконавстві ХІХ – першої половини ХХ ст. Методологія дослідження ґрунтується на комплексі конкретно- та загальнонаукових методів: інструментознавчого – для аналізу конструкції інструментів; порівняльно-типологічного – для дослідження різновидів ксилофонів; етномузикознавчого – для дослідження застосування в народній музичній практиці; аналітичного – під час опрацювання наукової літератури, архівних та іконографічних джерел. Наукову новизну дослідження становить уведення до наукового обігу маловідомих широкому загалу матеріалів, що стосуються функціонування дво- і трирядних ксилофонів у європейській народній та професійній музичній культурі ХІХ – першої половини ХХ ст. Висновки. Від доби Середньовіччя до кінця XVIII ст. у народному та професійному виконавстві використовували однорядні ксилофони, що мали обмежений діапазон. На початку ХІХ ст. розпочався процес поєднання двох однорядних ксилофонів у єдину систему з метою збільшення обсягу діапазону й подолання тональних обмежень. Перші дворядні ксилофони з’явилися в Австрії (Тіроль) та Німеччині, звідки вони поширилися країнами Центральної та Західної Європи. Від середини ХІХ ст. у Німеччині та Швейцарії виникли дві нові системи розташування двох рядів пластин – «у зуб» та за принципом фортепіанної клавіатури. Від другої половини ХІХ ст. паралельно з дворядною виникає трирядна система розташування пластин ксилофона. У народній і професійній практиці трирядні ксилофони використовували переважно в Німеччині, Угорщині та Румунії. У Німеччині трирядна система не зазнала такого поширення, як дворядна, а в традиційному інструментарії Угорщини вона була основною та мала давні традиції виконавства на цьому різновиді ксилофона.

Народна музика у творах сучасного українського аудіовізуального мистецтва («Довбуш», «Мавка», «Поводир»): музично-критичний нарис

Валентина Сінельнікова, Максим Бережнюк — Mon, 20 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета дослідження – визначити роль, місце та функції народної музики в сучасному українському аудіовізуальному продукті, а саме під час вирішення звукової драматургії фільму; проаналізувати особливості застосування народномузичних творів в українському кіномистецтві на прикладі фільмів «Довбуш» (2023), «Поводир» (2014) та анімаційного фільму «Мавка» (2023). Методологія дослідження заснована на здійсненні аудіовізуального аналізу названих кіноприкладів, що дає змогу сформулювати основні засади функціонування народної музики в сучасному українському кінопродукті. Наукова новизна дослідження насамперед відображена в темі наукової розвідки, а саме: народно-музична традиція (вокальна, інструментальна, сольна, гуртова) та її роль у кінотворах. Уперше проаналізовано місце та функції застосування фольклорних творів у сучасних українських фільмах і вплив традиційного музичного матеріалу на драматургічно- звукове вирішення кінофільму. Висновки. Народно-музичний твір може виконувати роль лейтмотиву всього кінотвору, звуко-зорового контрапункту, а також своєрідного коментаря (звуко-шумового додатка) до фільму. Музичні твори фольклорної традиції можуть додавати сюжету фільму необхідної емоційно-психологічної фарби, об’єднувати сцени фільму воєдино, рухати вперед драматургічну дію та розвивати сюжетну лінію, а також підсилювати драматизм подій. Народно-музичні твори у фільмі сприяють розвитку його фабули, підкреслюючи й акцентуючи почуття, переживання, поведінку героїв сюжету. Використання народної вокальної та інструментальної музики в сучасних українських фільмах відіграє не лише роль супроводу сюжетної лінії кінотвору, але й набуває надзвичайних сенсів щодо емоційного впливу на глядача та ствердження української самоідентифікації.

Життєтворчість Мирослава Скорика: образно-тематичний акцент

Олексій Мировський — Mon, 20 Nov 2023 00:00:00 +0200

Мета дослідження – комплексно висвітлити життєвий шлях і музичну спадщину українського композитора Мирослава Скорика; простежити його життєвий шлях та основні напрями діяльності; показати внесок митця в розвиток українського музичного мистецтва. Щоб досягти поставленої в роботі мети використано методологію дослідження, яка відповідає фундаментальним принципам історизму, наукової об’єктивності та логіки. В окремих частинах роботи застосовано різноманітні загальнонаукові та спеціальні історичні методи, зокрема комплексного аналізу, синтезу й хронології, просопографічний, історично-порівняльний, типологічний та інші. Проаналізовано життєвий і творчий шлях М. Скорика, у чому й полягає наукова новизна дослідження – всеосяжному узагальненні й у зв’язку музичної спадщини М. Скорика з біографією композитора. Висновки. М. Скорик зарекомендував себе як неординарна особистість, талановитий музикант і композитор, диригент і педагог. Він створив цікаві музичні академічні твори, а також естрадні пісні, джазові композиції, писав камерну та симфонічну музику, а також музичний супровід до кінофільмів. Його творчість ввела в українську музику нові образно-тематичні й жанрово-стильові акценти, що уособлює в собі витонченість й масштабність музичної мови. Це людина, якій судилося піднести українське музичне мистецтво на якісно новий рівень. Він зміг не тільки зберегти, а й значно примножити культурну спадщину українського народу.