Концерт для фортепіано з оркестром Злати Ткач як кульмінація симфонічного мислення композитора

Анотація

Мета дослідження – схарактеризувати концерт для фортепіано з оркестром З. Ткач як кульмінаційний твір у сфері симфонічної музики композитора. Методологія дослідження. Використання комплексного музикознавчого аналізу дозволило визначити роль твору в системі меморіальних жанрів З. Ткач, виявити типові риси стилю пізнього періоду її творчості, визначити тематичну структуру концерту, що складається під впливом принципів діалогічності та монотематизму. Наукова новизна дослідження. Вперше системно проаналізовано інтонаційні процеси у фортепіанному концерті З. Ткач, розглянуто співвідношення традиційних та новаторських особливостей. Бувши за стильовою приналежністю опусом із яскраво вираженим прагненням до використання сучасних виразних засобів, концерт демонструє прояв принципу мікротематизму та фактурного тематизму. У драматургічному рішенні автор впроваджує конструктивний пошук у галузі динамічних, тембрових та ритмічних зіставлень. Висновки. Творчий метод З. Ткач проявляє себе у синтезі традиції та експерименту. Це підтверджується інтонаційно-тематичною структурою фортепіанного концерту, в якому зближення контрастного матеріалу сприяє формуванню цілісної музично-драматичної концепції. Мотиви, що є основою монотематичного комплексу, утворюють інтонаційні арки між розділами одночастинної композиції, скріплюючи їх і підпорядковуючи загальному плану. Важливе значення має протиставлення функцій учасників вистави. Їхня діалогічна активність своєрідно проявляється композитором, реалізуючись насамперед у змістовному плані – у діалозі соліста та оркестру, у переплетенні двох контрастних образних сфер. Принцип монотематизму яскраво проявляється у характеристиці сфери трагічних монологів, хворобливих роздумів про вічний конфлікт творчої особистості з навколишнім світом, що веде до глибокого розуміння всього сущого. Інша образна сфера втілює динамізм життя, що домінує у кульмінації «дії», накопичення енергії. І фортепіано, і оркестр однаково беруть участь у розвитку обох образних принципів. Поступальний, цілеспрямований рух до фіналу визначає, поряд з принципом монотематизму, цілісність всієї композиції.