Саксофон у творчості Володимира Рунчака

Анотація

Мета дослідження – з’ясувати специфіку використання саксофона у камерно-інструментальній творчості Володимира Рунчака, проаналізувати жанрово-стильові та виконавські особливості окремих композицій для названого інструмента та визначити їх значення для розвитку сучасної академічної саксофонної практики в Україні. Методологічну основу статті становить поєднання текстологічного, джерелознавчого та герменевтичного методів, застосованих у процесі роботи з нотним матеріалом і музикознавчими джерелами. Провідним у дослідженні став аналітичний метод, використаний для визначення жанрово-стильових особливостей, принципів драматургічної побудови та виконавської специфіки саксофонних творів В. Рунчака. Наукова новизна статті полягає в цілісному аналізі окремих саксофонних композицій автора в аспекті їх жанрово-стильової специфіки, драматургії та виконавського потенціалу, що дає змогу окреслити їх місце в саксофонній, а також українській камерно-інструментальній музиці початку ХХІ століття. Висновки. На основі аналітичного розгляду творів «Ігри звуками – матч з музики у п’яти раундах між саксофоністом та струнним квартетом» (2001) і «Якось увечері на хуторі біля Диканьки» (2022) В. Рунчака визначено, що саксофон у художній концепції цих творів є активним чинником драматургічного розвитку та ансамблевої взаємодії. У «Іграх звуками…» відзначено поєднання принципів інструментального театру, змагання, тембрової зміни різновидів сімейства саксофонів та контрастної фактурної організації, що створює ефект концертності й посилює образну виразність твору. У композиції «Якось увечері…» виокремлено риси неофольклорного мислення, що виявляються в інтонаційній алюзії та програмно-образному спрямуванні й поєднуються із сучасними прийомами звуковидобування та гнучкою агогікою. Виконавська специфіка обох творів пов’язана з використанням розширених технік (мультифоніки, слеп, фрулато, вібрато, нетрадиційних артикуляційних прийомів), широкою динамічною шкалою та підвищеними вимогами до ансамблевої взаємодії. Проаналізовані твори засвідчують індивідуальний тип композиторського мислення В. Рунчака, у якому саксофон постає як провідний носій драматургічної ініціативи та тембрової виразності. Вони розширюють художні й технічні можливості інструмента та посідають вагоме місце у формуванні сучасного українського академічного саксофонного репертуару.