Вісник Київського національного університету культури і мистецтв. Серія: Музичне мистецтво

Системи штучного інтелекту в музичній освіті: досвід використання

Андрій Бондаренко — 2026-05-29

Мета дослідження – з’ясувати досвід та оцінити ефективність застосування систем штучного інтелекту в музичній освіті на сучасному етапі їх розвитку. Методологія ґрунтується на поєднанні соціологічних та експериментально-аналітичних методів. Зокрема, застосовано анкетування студентів кафедри музичного мистецтва КНУКіМ з метою виявлення їхньої суб’єктивної оцінки можливостей використання систем штучного інтелекту в освітньому процесі. Також використано метод юзер-тестування – перевірку можливостей систем штучного інтелекту через виконання тестових завдань із музично-теоретичних дисциплін з подальшим порівняльним аналізом результатів. Дослідження має пілотний характер і спрямоване на первинну емпіричну перевірку можливостей застосування систем штучного інтелекту в музичній освіті. Наукова новизна полягає в проведенні комплексного емпіричного дослідження ефективності генеративних систем ШІ, що дало змогу встановити залежність їх результативності від формату когнітивного завдання та специфіки навчального матеріалу. Висновки. Із системами ШІ знайома переважна більшість (понад 95 %) здобувачів освіти. До систем ШІ частіше звертаються під час опанування дисциплін з переважним теоретичним складником, тоді як у практично-орієнтованих предметах (спів, інструментальне виконавство) їх використання є значно обмеженішим. Середня оцінка якості роботи нейромереж у музичній сфері є посередньою (2,6 – 3,1 за п’ятибальною системою); кращі результати нейромережі демонструють під час вирішення питань з історії західноєвропейської музики, натомість менш точні – у питаннях української музики. Недосяжними на момент проведення дослідження для нейромереж залишаються завдання аналізу нотних текстів, що обмежує їх використання у дисциплінах музично-теоретичного циклу.

Ювілейні мистецькі практики культури пам’яті: концерти, хорові асамблеї та меморіальні події до 100-річчя від дня народження Михайла Кречка

Олександр Кравчук — 2026-05-29

Метою статті є осмислення ювілейних мистецьких практик культури пам’яті, присвячених 100-річчю від дня народження Михайла Кречка, зокрема концертів, хорових асамблей та меморіальних подій, а також у визначенні їхньої ролі в актуалізації творчої спадщини митця та розвитку сучасного українського хорового мистецтва. Методологічну основу дослідження становлять міждисциплінарні підходи культурології та музикознавства. Застосовано історико-культурний, біографічний, аналітичний і системний методи, що дали змогу розглянути ювілейні мистецькі події як складники культури пам’яті. Використано методи аналізу концертних програм, мистецьких проєктів і меморіальних заходів, присвячених постаті Михайла Кречка, що сприяло комплексному осмисленню форм репрезентації його творчої спадщини в сучасному культурному просторі. Наукова новизна дослідження полягає у розгляді ювілейних концертів, хорових асамблей та меморіальних мистецьких подій як важливих інструментів функціонування культури пам’яті у сфері музичного мистецтва. Уперше здійснено узагальнений аналіз мистецьких практик, присвячених 100-річчю від дня народження Михайла Кречка, у контексті актуалізації його творчої спадщини та формування культурної пам’яті в українському хоровому мистецтві. Висновки. Установлено, що ювілейні мистецькі практики відіграють важливу роль у процесах збереження та популяризації творчої спадщини видатних діячів музичної культури. Концерти, хорові асамблеї та меморіальні події, присвячені Михайлові Кречку, сприяють актуалізації його диригентської, композиторської та педагогічної діяльності, формують культурну спадкоємність і підтримують розвиток сучасного українського хорового мистецтва.

Фольклорно-експедиційна практика Софії Грици: між науковою фіксацією традиції та ідеологічними обмеженнями

Святослав Овчаренко — 2026-05-29

Мета дослідження – з’ясувати особливості фольклорно-експедиційної практики другої половини ХХ століття на предмет поєднання наукової фіксації музичного фольклору з ідеологічними обмеженнями (на прикладі діяльності С. Грици). Методологія дослідження ґрунтується на застосуванні історико-культурного методу (для аналізу розвитку фольклористики в умовах соціокультурних трансформацій та впливу радянської ідеології на експедиційну діяльність), порівняльного методу (для зіставлення підходів різних періодів і наукових традицій), методу інтерв’ю (авторське інтерв’ю із С. Грицою – для реконструкції умов роботи та цензурних обмежень), а також аналітичного методу (для осмислення взаємодії між науковою об’єктивністю та ідеологічним контролем). Наукова новизна. Уперше в науковий обіг уведено фрагмент інтерв’ю автора із С. Грицою, що дає змогу реконструювати практичні механізми фольклорно-експедиційної діяльності в умовах ідеологічних обмежень. Висновки. З’ясовано, що фольклорно-експедиційна діяльність С. Грици була не лише інструментом емпіричного збирання матеріалу, але й важливою культуроохоронною практикою, спрямованою на збереження музичного фольклору в умовах інтенсивних соціокультурних змін другої половини ХХ століття. Установлено, що, попри жорсткі ідеологічні обмеження, дослідникам вдалося зафіксувати значний масив автентичних пісенних зразків, включно з архаїчними жанрами, які часто не підлягали офіційній публікації та зберігалися в особистих архівах. Узагальнено, що фольклорно-експедиційна практика досліджуваного періоду має подвійний характер: з одного боку, вона сприяла інституціоналізації та розвитку етномузикології, а з іншого – функціонувала в умовах ідеологічного тиску, що вимагало від науковців вироблення адаптаційних стратегій.

Джазові елементи у виконавсько-композиторській творчості Георгія Матвіїва

Віта-Вікторія Задорожна — 2026-05-29

Мета дослідження полягає у визначенні специфіки використання джазових елементів у виконавсько-композиторській творчості Георгія Матвіїва, з’ясуванні структурної та стилістичної функції, а також в оцінці впливу джазу на трансформацію бандурного стилю та сучасну українську інструментальну культуру. Методологія дослідження базується на комплексному музикознавчому підході, що охоплює аналітичний, компаративний методи та метод теоретичного узагальнення. Використано історико-культурний метод для визначення контексту розвитку сучасного бандурного мистецтва та стильовий підхід для оцінки джазових ознак. Наукова новизна дослідження полягає в першому комплексному виконавському аналізі джазових елементів у творчості Георгія Матвіїва. Виявлено, що джазові складники функціонують як структуроутворювальні принципи, що формують нову концепцію бандурного стилю, поєднуючи народну й академічну традиції та імпровізаційну свободу. Висновки. Дослідження доводить, що джазові елементи органічно інтегруються у виконавсько-композиторську практику Георгія Матвіїва. Особливу роль відіграє ритмічна специфіка, де характерні джазові синкопи, поліритмічні структури та контрастні метричні моделі сприяють створенню динамічного й виразного музичного мовлення. Гармонійна мова митця також відображає джазову традицію: використання розширених акордів, модальних змін і нестандартних гармонічних послідовностей; трансформує класичні інструментальні можливості бандури, надаючи їй нових тембрових і виразових відтінків. Особливу увагу у творчості Г. Матвіїва приділено фактурі й тембровій палітрі. Доведено, що композиторський і виконавський стилі Г. Матвіїва репрезентують новий етап розвитку сучасного бандурного мистецтва, поєднуючи традиційні українські музичні форми з джазовими ритмічними та гармонічними інноваціями.

Саксофон у творчості Володимира Рунчака

Ірина Палійчук — 2026-05-29

Мета дослідження – з’ясувати специфіку використання саксофона у камерно-інструментальній творчості Володимира Рунчака, проаналізувати жанрово-стильові та виконавські особливості окремих композицій для названого інструмента та визначити їх значення для розвитку сучасної академічної саксофонної практики в Україні. Методологічну основу статті становить поєднання текстологічного, джерелознавчого та герменевтичного методів, застосованих у процесі роботи з нотним матеріалом і музикознавчими джерелами. Провідним у дослідженні став аналітичний метод, використаний для визначення жанрово-стильових особливостей, принципів драматургічної побудови та виконавської специфіки саксофонних творів В. Рунчака. Наукова новизна статті полягає в цілісному аналізі окремих саксофонних композицій автора в аспекті їх жанрово-стильової специфіки, драматургії та виконавського потенціалу, що дає змогу окреслити їх місце в саксофонній, а також українській камерно-інструментальній музиці початку ХХІ століття. Висновки. На основі аналітичного розгляду творів «Ігри звуками – матч з музики у п’яти раундах між саксофоністом та струнним квартетом» (2001) і «Якось увечері на хуторі біля Диканьки» (2022) В. Рунчака визначено, що саксофон у художній концепції цих творів є активним чинником драматургічного розвитку та ансамблевої взаємодії. У «Іграх звуками…» відзначено поєднання принципів інструментального театру, змагання, тембрової зміни різновидів сімейства саксофонів та контрастної фактурної організації, що створює ефект концертності й посилює образну виразність твору. У композиції «Якось увечері…» виокремлено риси неофольклорного мислення, що виявляються в інтонаційній алюзії та програмно-образному спрямуванні й поєднуються із сучасними прийомами звуковидобування та гнучкою агогікою. Виконавська специфіка обох творів пов’язана з використанням розширених технік (мультифоніки, слеп, фрулато, вібрато, нетрадиційних артикуляційних прийомів), широкою динамічною шкалою та підвищеними вимогами до ансамблевої взаємодії. Проаналізовані твори засвідчують індивідуальний тип композиторського мислення В. Рунчака, у якому саксофон постає як провідний носій драматургічної ініціативи та тембрової виразності. Вони розширюють художні й технічні можливості інструмента та посідають вагоме місце у формуванні сучасного українського академічного саксофонного репертуару.

Специфіка мелодекламації в музично-епічних жанрах України та Китаю

Чжен’юй Ван — 2026-05-29

Мета статті – порівняти й схарактеризувати особливості мелодекламації, її історію, формування та виконавське відтворення в культурно-історичній динаміці функціонування музично-епічних жанрів у мистецтві України та Китаю. Відповідно до поставленої мети сформовано такі завдання: виявити особливості мелодекламації з позиції термінології, жанрових і виконавських особливостей; простежити історичний розвиток мелодекламації в музичному мистецтві України та Китаю; визначити пріоритетні форми виконавського функціонування мелодекламації в українській культурі, зокрема в народно-інструментальному музикуванні (кобзарство та лірництво); проаналізувати зразки мелодекламації в епічних жанрах музичного мистецтва Китаю; виявити спільні та відмінні риси мелодекламації у музично-епічних жанрах в українській і китайській культурах. Методологічними аспектами дослідження є історичний, мистецтвознавчий та культурологічний підходи, а також компаративний у синхронному й діахронному перерізі.

Наукову новизну статті становить порівняльний аналіз специфіки мелодекламації в музично-епічних жанрах України та Китаю, особливостей взаємодії мовлення і музики (рецитації) у кобзарсько-лірницькій традиції та китайських наративно-вокальних практиках (shuochang, quyi).

Висновки. У результаті дослідження виявлено спільні та відмінні типологічні ознаки функціонування мелодекламації в українській та китайській музичних культурах. Зокрема, спільними рисами мелодекламації в обох культурах є домінування словесного тексту, вільна ритміка та наративна (розповідна, епічна) функція. Натомість відмінності зумовлені мовною природою, інтонаційною системою та виконавською традицією, що динамічно розвивалися в музичних культурах України та Китаю з найдавніших часів; їх продовжують органічно використовувати до сьогодні.

Концептуалізація виконавської техніки бандуриста: авторський підхід

Надія Брояко — 2026-05-29

Мета дослідження – на основі власного виконавського та науково-методичного досвіду обґрунтувати авторський підхід до процесу формування та концептуалізації моделі виконавської техніки бандуриста. Методологія дослідження ґрунтується на комплексному поєднанні кількох наукових методів. Аналітичний метод застосовано для опрацювання наукових праць з бандурознавства. Системний метод використано для розгляду виконавської техніки бандуриста як цілісної структури, що охоплює моторно-технічну й художньо-інтерпретаційну сфери та їх взаємодію. Структурно-функціональний аналіз дав змогу виокремити складники виконавської техніки та визначити їх функціональну роль у виконавстві. Міждисциплінарний підхід реалізовано через залучення положень музикознавства, психології музичного сприйняття та фізіології руху для пояснення механізмів слухомоторної координації і формування виконавського апарата. Метод узагальнення авторського досвіду дав змогу концептуалізувати модель виконавської техніки бандуриста. Наукова новизна дослідження полягає в репрезентації авторського підходу до формування виконавської техніки бандуриста як цілісного феномена, який розглянуто не ізольовано від художнього змісту, а як функціонально зумовлений синтез виконавської вправності та реалізації художнього змісту твору. Висновки. Доведено, що виконавська техніка бандуриста постає як складний синергетичний феномен, де неможливо виокремити домінантний елемент, оскільки кожен складник системи перебуває в стані динамічної рівноваги та взаємозалежності, утворюючи неподільний виконавський конструкт. Ефективне формування техніки бандуриста можливе лише за умов інтеграції художнього мислення та раціонально організованої моторики. Уточнено співвідношення моторної вправності та художньо орієнтованої техніки, а також окреслено роль слухо-моторної координації та анатомо-фізіологічних чинників у формуванні виконавської майстерності бандуриста. Установлено, що провідним чинником удосконалення виконавського апарата є розвиток слухо-моторної координації та здатності до випереджального внутрішнього слухового моделювання звучання.

Кобза / бандура та кобзар / бандурист як символи національної музичної культури

Віолетта Дутчак — 2026-05-29

Мета статті – дослідити історичний зріз символьного значення термінів «кобза» / «бандура» та «кобзар» / «бандурист» у національній музичній культурі України та діаспори. Відповідно до мети застосовано методологічні аспекти в дослідженні, зокрема історичний, системний, джерелознавчий, термінологічний, аксіологічний, мистецтвознавчий та культурологічний підходи. Використано компаративні методи щодо розвитку та символіки (термінології) в дослідженнях кобзарства й бандурного мистецтва на різних історичних етапах (діахронний метод), а також особливості використання символіки кобзарства у мистецькому середовищі України й української діаспори (синхронний метод). Наукову новизну дослідження визначає введення до наукового обігу та осмислення проблематики символіки й аналізу символів і термінологічних позначень стосовно кобзарства та бандурного мистецтва в історичній динаміці та синхронному розвитку в Україні та діаспорі. Висновки. У результаті дослідження визначено ідентифікаційний та аксіологічний зміст символів кобза / бандура, кобзар / бандурист і похідних від них термінів. Питання символіки кобзи / бандури чи кобзаря / бандуриста чітко простежується на кількох рівнях: національної ідентифікації та самоідентифікації (особливо в умовах інонаціонального оточення) українців; відображення в найрізноманітніших формах і стилістиці музичного мистецтва, що ідентифікує як і самих митців, так і ці мистецькі форми й стилі; вияву поваги до елітарних українських знаків з боку загального сприйняття суспільством упродовж тривалого часу; доповнення новими символами та знаками. Слід відзначити ціннісне значення цих символів для середовища української діаспори, а також виховання молодого покоління. Однозначним висновком є чітке визнання суспільством кобзарського / бандурного мистецтва як виразних ідентифікаторів української культури у світі.